Вартісне, дійсно цікаве видання про мистецтво гуцульської вишивки
Давайте, дізнаємось більше про гуцульські вишиванки.
Художня вишивка – один з найдавніших і найпоширеніших видів мистецтва, що став своєрідною «візитною карткою» гуцульського краю. На початку ХХ століття відомий дослідник Володимир Шухевич відзначав велике «замилування до прикрас у гуцулів», захоплювався «мальовничими строями», які гуцули «убирають» в неділю і в свято до церкви. Сьогодні давні твори вишивального мистецтва переважно є набутком музеїв, а найбільша колекція гуцульської вишивки зберігається у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського у Коломиї. Саме на основі цієї музейної збірки у видавництві «Родовід» вийшла друком прекрасна книга «Гуцульська вишивка з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського: Монографія / Загальна редакція О.Никорак; відповідальна за випуск Л.Лихач.— К.: Родовід, 2010.— 200 с.; іл.».
-
-
Ініціатори видання – екс-посол Франції в Україні п.Жан-Поль Везіан та його дружина п.Елен Везіан, які під час подорожі до Космача були щиро захоплені гуцульською вишивкою. До цього проекту вони залучили видавництво «Родовід», авторитетних українських дослідників та музейних працівників, паризького фотографа Юрія Білака, француза українського походження. Впродовж двох років тривала робота над підготовкою книги.
Усі задіяні особи надзвичайно відповідально поставилися до реалізації проекту. На думку наукового редактора, доктора мистецтвознавства Олени Никорак, найскладніше було підібрати твори, оскільки у колекції музею дуже багато вартісних, художніх речей, з-поміж яких для видання намагалися вибрати найтиповіші. У монографії представлено, крім сорочок, інші вишиті компоненти одягу: кептарі, чоловічі штани «ґачі», навіть «капці» й «онучі», які взувають у постоли. Авторам «хотілося показати всю красу гуцульського мистецтва», й зауважимо, що це насправді вдалося. Книга розпочинається передмовою п.Елен та Жана-Поля Везіанів, у якій вони розкривають задум видання й висловлюють своє захоплення гуцульським краєм, звичаями, традиціями, мистецтвом і вишитими виробами зокрема. У текстовій частині заслужений майстер народної творчості України Дмитро Пожоджук розглянув Гуцульщину з історико-етнографічного погляду. Заслужений працівник культури України, кавалер ордена «Княгині Ольги ІІІ ступеня», директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського Ярослава Ткачук висвітлила історію формування та цінність колекції гуцульської вишивки в експозиції і фондах цього музею (понад 2250 зразків). Доктор мистецтвознавства Олена Никорак у розділі «Джерела гуцульської вишивки» широко й всеохоплююче розкрила історіографію питання та історію формування збірок народної вишивки українських та зарубіжних музеїв. Над-звичайно цікавий, позначений науковою новизною розділ Олени Никорак «Звичаєво-обрядова функція гуцульської вишивки» висвітлює роль вишитих виробів у родильній, весільній обрядовості, у поховальних і поминальних обрядах, їх функціонування в інтер’єрах гуцульських церков. У розділі «Художньо-виражальні засоби гуцульської одягової вишивки» відома дослідниця, доктор мистецтвознавства Раїса Захарчук-Чугай виокремила й детально охарактеризувала локальні особливості вишитих виробів з Гуцульщини. Заслужений працівник освіти України, член НТШ, Спілки народних майстрів України, кавалер ордена «Дружби народів», «Княгині Ольги ІІІ ступеня», перший ректор Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, викладач і майстриня вишивання Катерина Сусак ознайомила читача з рідкісними й напівзабутими техніками вишиваних орнаментів, підкріплюючи поданий матеріал графічними схемами видів швів та репродукціями фрагментів готових виробів. У післямові Раїса Захарчук-Чугай підсумувала, що гуцульська вишивка – це «феноменальне явище, яке розкриває невичерпне багатство творчого потенціалу гуцулів» й зазначила, що подані у розділах матеріали дають можливість поглибленого наукового дослідження цієї теми.
Книга заслуговує на особливу увагу з огляду на щедро представлений візуальний матеріал і вартісну текстову частину. Монографія видана на найвищому поліграфічному рівні: повноколірно, на якісному папері, у прекрасному художньому оформленні арт-директора видавництва «Родовід» Ірини Пасічник, з високопрофесійними фотоілюстраціями Юрія Білака. Ілюстративний блок суттєво доповнюють раритетні, позначені «колоритом» 1920-1930-х років, світлини Миколи Сеньковського, які відтворюють характерні етнічні типи, допомагають читачеві уявити своєрідність функціонування традиційного вбрання у побуті, звичаях і обрядах гуцулів. Завдяки тому, що книга вийшла друком у трьох редакціях: українською, англійською та французькою мовами, зарубіжний читач зможе відкрити для себе до цього часу не знаний пласт українського мистецтва. Видання має на меті зберегти унікальне культурне надбання і гідно представити мистецтво гуцульської вишивки у світовому контексті.
Книга «Гуцульська вишивка з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського» викликала значне зацікавлення серед художників, народних майстрів, мистецтвознавців, широких кіл громадськості. Це підтверджують її презентації, що відбулися у Києві – в Музеї Івана Гончара (23.06.2010), у Коломиї – в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського (25.06.2010) та у Львові – в залах Національного музею ім. А.Шептицького (17.09.2010). Прикметно, що під час проведення ХVІІ Форуму видавців у Львові, монографія «Гуцульська вишивка» отримала персональну відзнаку членів журі.
P.S. Сьогодні гуцульські вишиванки користуються неймовірним попитом.Якщо вас цікавить така вишиванка, ви можете замовити її на цьому сайті. Я народна майстриня, Михайлюк Галина, вишию для вас таку вишиванку відповідно до вашого замовлення. Ціна залежить від узору, фасону та типу тканини, і може бути від 230 грн. Для дівчаток і хлопчиків ціна на вишиванку від 95 грн.
з 9
Племінниця гетьмана Івана Самойловича, Єфимія (Єфросинія) Василівна – дружина наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка ( 1722-1724 рр.). З нею гетьман прожив не довго, Фрося померла у 1717 році. Павло одружився вдруге у 1719 році на Ганні Романівні Лазаревич, вдові Романа Жураківського, колишнього військового товариша. Судилось Ганні знову стати удовою. 18 грудня 1724 року помер П. Полуботок у імперських застінках Петропавлівської фортеці. Існує поголос, ніби Полуботок в діжці залишив золото державної скарбниці (минувшина доносить, що Полуботок, відчувши загрозу від Петра І з надійними людьми відправив військовий скарб до Англії). Петро І завжди з підозрою відносився до Павла, боявсь, що той може стати другим Мазепою. Цар бажав створити з України Малоросійську колегію для тамтешнього правління. Полуботок виступив проти такої зневаги до України. Пані Полуботковій у зв’язку з цим випало чимало турбот.
